На відстані душі, на відстані сльози, на відстані самого серця

(розповідь про Козачка П.М.)

На відстані душі, на відстані сльози, на відстані самого серця пам’ятають людей, які присвятили життя важливій справі, свій талант і працю цілеспрямовано й неухильно віддавали людям. 45 років у діяльності школи №18 – ціла епоха! – пов’ані з ім’ям Петра Миколайовича Козачка.

Його особистісні якості: порядність, людяність, професіоналізм – сприяли створенню в колективі атмосфери довіри співпраці, толерантності, об’єднували всіх у велику шкільну родину, де працівники не відробляли робочий час в освітній установі, а жили з відчуттям своєї повноцінності й свободи самовираження.

Народився Петро Миколайович 28 жовтня 1944 року в селищі Клевань Рівненського району в сім’ї робітників. Батько Микола Володимирович 1912 року народження в дитинстві зазнав тяжких поневірянь: у трирічному віці разом із братами ти сестрою опинився у притулку Пензинської губернії через смерть батьків, а у 6 років повернувся в Клевань. З раннього віку наймитував, а зароблене відкладав, щоб оплатити навчання у хорошого столяра. Ця професія давала заробіток і приносила задоволення. Половина столірки у Клевані – витвір його золотих рук. Микола Володимирович закінчив у Ківерцях мукомольний технікум, якийсь час працював у млині, а потім на Клеванському деревообробному комбінаті. Мама Надія Максимівна через слабке здоров’я змушена була покинути роботу і ростила Петра і Валю, дитинство яких було позначене прагнення батьків розвивати здібності дітей, дати їм те, чого самі не мали: велосипед – предмет гордості кожного хлопця, гармошку, завдяки якій Петро із задоволенням виступав на концертах. У 6 класі захопився шахами і розігрував із сестрою складні партії. З першого класу він виявив здібності до навчання, любив читати. Інтерес до географії пробудила вчителька Віра Сергіївна Кубович, з якою учні здійснювали пішоходні екскурсії, спостерігали зоряне небо. Та й історія була поряд: замок Чарторийських, костел спонукали замислюватися над історичним минулим, відчувати плин часу. Проте найбільше захопила математика, яку викладав директор школи Бугрій Григорій Іванович – учитель від Бога.

Під час літніх канікул Петро і Валя працювали на комбінаті, щоб купити підручники і зошити. Батькова настанова – ‘’учіться, діти’’ – стала дороговказом у житті. Петро закінчив школу із срібною медаллю. В 1961 році й у 1962 став студентом фізико-математичного інституту, однак після 2 курсу відслужив у армії в м. Старий Самбір, де молодий лейтенант Козачок був призначений замісником командира взводу. У службовій характеристиці відзначені відповідальність і толерантне ставлення до підлеглих. У 1969 році Петро Миколайович отримав диплом учителя математики. Виписка із залікової відомості свідчить про глибокі знання з предмета. Навчальний рік він розпочав директором Федорівської восьмирічної школи, Гощанського району, приїхавши в село з дружиною Варварою Петрівною, а наступний став початком багаторічної трудової діяльності в Рівненській середній школі №18 на посаді вчителя математики, а з 1971 року – заступника директора з навчально-виховної роботи. Закономірно, що йдучи на пенсію, директор школи О.Й. Утенан добився, щоб заступником став Петро Миколайович, який мав прекрасні ділові якості, знав колектив, самовіддано служив справі. Ще задовго до виникнення терміна особистісно-зорієнтований підхід обрав його стилем взаємин з підлеглими, учнями, батьками. 1 вересня 1982 року Петро Миколайович очолив школу і 25 років керував колективом. З цього часу його трудова кнажка рясніє записами про нагороди й подяки: ‘’Відмінник народної освіти (двічі)’’, ‘’Нагрудний знак’’Василь Сухомлинський’’, ‘’Ветеран праці’’. Бесіда у кабінеті директора була запорукою того, що ‘’все буде добре’’. Ця улюблена фраза Петра Миколайовича, його ненав’язливі поради спонукали в молодих і досвідчених вчителів до творчих пошуків, запровадження нових технологій. Автотраса, унікальний географічний майданчик, хор ‘’Благовіст’’, читальний зал були створені при діяльній підтримці директора.

Найбільше задоволення відчував від того, що школа, яку глядів, як дитину, працює як відлагоджений годинник: учні радують успіхами, батьки з мікрорайону віддають перевагу саме вісімнадцятій , молоді вчителі – колишні учні – зростають до рівня справжніх професіоналів, а в колективі панує атмосфера щирості, взаємодопомоги, співпереживання. І в радості, і в горі директор завжди був із своїм колективом. Малиновий першовересневий і сумовитий прощальний дзвін випускного, ювілейні дати колег , демонстраційні і скорботні події, напружена праця і відпочинок – скрізь його присутність засвідчувала близькість з людьми, яких він вважав своєю сім’єю, жертвуючи часом, який міг провести з родиною.

В калейдоскопі навчальних років, ремонтів, змін програм і концепцій якось непомітно виросли діти Віталій і Наталія, здобула освіту, будували своє самостіне життя. Міг віддаватися школі, бо поряд була весела, енергійна, працьовита Варя, яка давала лад усьому.
Проявив себе Петро Миколайович і у громадському житті, вигравши вибори до міської ради по виборчому корпусу №26, до якого входили мікрорайони ЗОШ№18, де всі його знали і глибоко поважали. Депутатські обов’язки виконував так само сумлінно, як і директорські.
1 вересня 2007 року Петро Миколайович був переведений з посади директора керівником шахового гуртка ЗОШ№18 і міг нарешті віддатися своєму хобі. Гуртківці роєм ходили за ним, а йому утіхою було спостерігати, як вони вчаться прораховувати ходи, мислити стратегічно. На рівні міста систематично організовував у школі шахові турніри. У 20 році Володимир Литвин відвідав школу і відкрив кабінет ‘’шахова школа’’, засвідчивши високу оцінку праці Петра Миколайовича, який став першим методистом серед керівників гуртків, уклав свою авторську програму й започаткував свято для обдарованих шахістів ‘’Миколай у кожну хату’’.

Вільний час Петро Миколайович використовував для читання історичних книг, зокрема вивчав ‘’Літопис УПА’’, цікавився історією міст, у яких побував, любив ходити в ліс із сестрою, яка приїздила з Луцька, і обов’язково ділився знаннями з історії та географії. Він опікувався внуком Максимом, який вступив до Острозької академії на юридичний факультет.

Ні поважний вік, ні букет хвороб не схиляли Петра Миколайовича до думки про заслужений відпочинок: він не уявляв себе без роботи та спілкування. ‘’Виключений зі списків працюючих у зв’язку зі сметрю 27 квітня 2016 року’’,- свідчить останній запис у трудовій книжці.
На шахівниці своєї долі Петро Миколайович не програв жодної партії. Доводилося бути і пішаком, і конем, і ферзем, але найчастіше королем, якому ніхто не зміг оголосити мат.

‘’Ми працю любимо, що в творчість перейшла,’’ – писав Максим Рильський.
Справді, творча праця вчителя і директора творила чудовий колектив, заохочувала до знань та самовдосконалення колег та учнів і, зрештою, перейшла у пам’ять, у вічність.

Труш Т.М., керівник краєзнавчого гуртка ЗОШ №18

Борисович Дарина , учениця 10-А класу ЗОШ №18

Галерея "Петро Миколайович Козачок"

Кiлькiсть переглядiв: 273

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.

Фотогалерея

Рівненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Рівненської міської ради
33018 м. Рівне,
вул. Карпинського, 15а.

Дата останньої зміни 22 Вересня 2017

Цей сайт безкоштовний!